Когда Отечеству служу,
О милой маме не тужу...
И никому не расскажу,
Какой любовью дорожу...
А кони все скачут и скачут...
А всадники рубят и рубят...
И избы горят, и детушки плачут...
А всадники просто Отечество любят!...
Убить, чтобы жить!
Ничего – это тоже хорошо для всех!?
Основа воинской службы – научиться убивать! Есть ли прощение воинам? Есть ли прощение, несущим свой тягостный крест убийства во имя мира?
Есть ли прощение нашему миру,
Смерть приносящему в сильных, шершавых ладонях?
Есть ли прощение нашему миру,
Делающему бессильными и мертвыми эти ладони?
Есть ли прощение нашему миру,
Старость в ладони вложив с похоронкой,
Женщине, матери только под сорок...
Есть ли прощение нашему миру,
Где поселилась вражда вместо мира?
Люди, любите друг друга!
Комментарий автора: Основа воинской службы – научиться убивать! Есть ли прощение воинам? Есть ли прощение, несущим свой тягостный крест убийства во имя мира?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
